Сьогодні, 18 листопада, відбулася важлива та водночас болюча подія – відкриття анотаційної дошки загиблому воїну, який захищав Україну в лавах полку ССО, захиснику Дутці Анатолію. Герой, на жаль, поповнив небесну армію своїх молодих земляків, які в різні часи навчалися в стінах Богородчанського ліцею №2 та віддали своє життя у російсько-українській війні. Це Андрій Зіняк, Назар Чуловський, Олег Озар, Роман Приймак.

Почесне право відкрити меморіальну дошку Дутці Анатолію було надано його батькам — найсильнішим людям, які сьогодні трималися з гідністю, несучи біль втрати й гордість за сина.

На відкритті були голова селищної ради Ростислав Заремба, перший заступник селищного голови Олександр Бойчук, начальниця відділу освіти, молоді та спорту селищної ради Святослава Пташник, дирекція навчального закладу та вся велика шкільна родина.

Звучали журливі пісні у виконанні Мар’яни Ковальчук та директора ліцею Василя Романіва.

Чин освячення здійснили о.-декан Іван Мачкодера, о. Михайло Момот, о. Володимир Гринишин.

Адже у цих стінах минули не просто шкільні роки Анатолія, а тут були й перші мрії, перші злети і падіння, кроки у доросле життя. І сьогодні  сюди повернулося його ім’я… вже назавжди.

Ведучі мітингу-реквієму говорили про Анатолія як про гідного воїна, людину честі та гідності, обдарованого Богом митця, якого не можливо було не любити:

“Був старанним учнем, добрим братом і сином, чудовою людиною, а ще – завжди усміхненим і життєрадісним, захоплювався малюванням, тому вслід за старшими братами вступив до Косівського коледжу прикладного та декоративного мистецтва, а згодом продовжив навчання у Косівському інституті, здобувши фах художника-кераміста. Працював з натхненням за спеціальністю в гончарних майстернях, неодноразово проводив майстер-класи. Анатолій активно допомагав реабілітаційному табору ветеранів на Косівщині. Надзвичайно захоплювався мандрами, горами, понад усе любив свій край, не раз ставав туристичним гідом для друзів та знайомих. Безмежна любов до рідної землі привела Анатолія до лав Збройних Сил України, куди він добровільно вступив у червні 2024-го….

У жовтні минулого року лише на декілька днів приїхав зі служби додому, щоб одружитися з коханою Христинкою, мріяв жити у вільній Україні, побудувати власний дім, продовжити рід, займатися улюбленою справою, подорожувати, мандрувати горами… Але війна перекреслила всі плани. Анатолію назавжди 31…“

Присутні вшанували пам’ять Героя хвилиною мовчання та поклали квіти.

Учні запалили свічі пам’яті.

Віднині цей пам’ятний знак нагадуватиме нинішнім і майбутнім поколінням про безмежну любов до Батьківщини, про силу духу і незламність Анатолія Дутки, який став символом честі та відваги.