На фасаді Підгірської гімназії 20 листопада 2025 року відкрили анотаційні дошки загиблим воїнам, випускникам навчального закладу Миколі КУРИЛЮКУ, Олександру РОСПОПІ, Михайлу ДАНЬКУ.
Присутні вшанували пам’ять захисників хвилиною мовчання, поклали квіти та схилили голови перед їхньою жертовністю та героїзмом. Право відкрити меморіальні дошки було надано найріднішим.
Тужливо та водночас з гордістю звучали слова про батька-Героя Миколу Курилюка від його сина Назарія.
Авторський вірш “Соняхи” прочитав племінник загиблого Героя Володимира Витошка Максим Здерка.
Композицію “В чистім полі” виконала учениця школи Евеліна Падьоріна.
Встановлення анотаційних дощок – це вияв нашої шани, поваги та вдячності за подвиг Героїв, які стануть пам’яттю про шляхетність серця, силу духу та безмежну любов до України.
Обов’язок нас, живих, – молитва, пам’ять і допомога нашим військовим. Це три ключові речі, які ми всі разом повинні сьогодні робити.
Вічна пам’ять і шана нашим Героям!
Довідка:
Данько Михайло Олександрович народився 6 грудня 1981 року в с. Підгірʼя. Після закінчення Підгірської школи здобув професію кранівника у Богородчанському ПТУ.
Під час армійської служби був молодшим сержантом в Криму у внутрішніх військах. Самотужки освоїв будівельну справу.
20 травня 2025 р. був призваний до лав Національної гвардії України. Пройшов навчання в Англії. На початку серпня був відправлений на передову у Донецьку область. Отримав важкі поранення, несумісні з життям під час артилерійського стрілу. Михайлу Даньку назавжди 43…
Був доброю, щирою людиною, нікому не відмовляв у допомозі. Мав добре серце та золоті руки. Дуже любив ходити в гори, підкорив багато вершин…
Курилюк Микола Романович народився 18 грудня 1974 року в с. Підгірʼя. Після закінчення Підгірської школи здобув спеціальність газозварювальника у Богородчанському ПТУ. Працював будівельником, укладальником пиломатеріалів.
30 років прожив у с. Старуня, разом із дружиною Світланою виховали двох дітей, дали їм освіту, одружили, дочекалися внуків.
Під час повномасштабного вторгнення у 2022 році не зміг знаходитися осторонь і пішов добровольцем захищати кордони рідної України. Весь час служби перебував у зоні бойових дій. Був нагороджений медалями «У часник бойових дій» та «Ветеран війни». У квітні 2023 р. при виконанні військового обовʼязку, захищаючи Україну, був важко поранений. Після перенесеної операції, довготривалого лікування та реабілітації серце Героя не витримало. Помер 14 січня 2024 р.
Микола був справжнім сином свого народу, палким патріотом, який у важкий час для всієї країни, не роздумуючи й усвідомлюючи відповідальність перед Батьківщиною і родиною, віддав своє життя за єдину та незалежну українську державу.
Роспопа Олександр Васильович народився 11 березня 1985 року в Чехословацькій республіці. Після того, як у батька закінчилася військова служба у 1987 р. сімʼя повернулася до України.
Навчався у Підгірській школі, пізніше здобув професію маляра-штукатура у Богородчанському ПТУ-12.
Олександр багато працював в Україні та за її межами. Шукав сімейне щастя, поки не зустрів у сусідньому с. Жураки дружину Лілію. Разом виховували двох дітей.
Спочатку повномасштабного вторгнення вступив у лави добровольців. Відповідально ніс службу, брав участь у бойових діях під Києвом, Бахмутом, Сіверськодонецьком… У грудні 2024 р. був поранений на Покровському напрямку. Після реабілітації Сашко повернувся в стрій та продовжив боротьбу за цілісність нашої держави.
Загинув 16 травня 2025 р. внаслідок повітряних ворожих обстрілів біля с. Коханівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Назавжди 40…
