Старший солдат 109-го батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади

Загинув 5 листопада 2022 року на Донеччині, між Бахмутом та Соледаром

Народився в  рідному Підгір’ї 9 квітня 1991 року.

Зростав у любові та турботі у великій дружній родині.

З дитинства Володимир мріяв стати військовим пілотом, активно займався фізичною підготовкою, показував хороші успіхи у навчанні в Богородчанському військо-спортивному ліцеї.  Займався вільною боротьбою, бойовим гопаком, часто був учасником змагань, де  завжди займав призові місця. Володимир був старшим сержантом ліцею.

Справжнє патріотичне виховання у сім’ї, навчання в школі та ліцеї, участь у пласті стали запорукою формування стійкого характеру Володимира. Травма в дитинстві завадила пройти медкомісію до військового вишу.  Тому у 2008 році розпочав навчання у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на  факультеті історії та політології.  Під час навчання був старостою групи, вів  активне студентське та громадське  життя. Був скерований у 2009 році на роботу вихователем до Спортивно-оздоровчого комплексу «Смерічка». Однак ця робота переросла у його справжнє захоплення та покликання, тому кожного літа він повертався до своїх вихованців. Всю свою любов, турботу, науку він щиро віддавав дітям. Діти настільки його любили, що кожного року намагались потрапити в загін до свого Володимира Петровича.

У 2014 році  став свідком та учасником подій на Сході. Замість 9 місяців служби в армії Володимир  служив  півтора року.

Пізнішу будучи на чужині, його серце завжди рвалось до рідної землі, до України! Зустрівши свою Христинку остаточно зрозумів, що пора повертатись на Батьківщину. З першої зустрічі він знав, що вона стане його дружиною. Так і сталось і у 2021 році вони одружились та мали дуже великі плани на світле щасливе сімейне майбутнє.

Володимир неймовірно любив гори.  Гори завжди були його  місцем сили та натхнення. За кожної найменшої можливості він старався піднятись на вершину. Цю любов привив йому його дядько Іван. Кожен, хто хоча б раз піднявся з Володимиром на вершину, ніколи не забуде цих відчуттів.

Дуже любив співати, знав багато стрілецьких пісень, чого навчав і дітей. Був переконаний, що українське – найкраще. Завжди знав, що порекомендувати переглянути чи прочитати. Умів гуртувати навколо себе рідних та друзів та часто збирав їх за великим столом. Завершенням родинних зустрічей завжди було виконання пісні Назарія Яремчука «Родина».

На момент 24 лютого 2022 року Володимир перебував за кордоном. Його відданість, патріотизм та відчуття обов’язку перед своєю державою, не дозволили  залишитись осторонь, тому в перший тиждень повномасштабного вторгнення повернувсь в Україну, щоб бути серед тих, хто на передовій, щоб захищати свою землю, родину, мирне майбутнє України. По приїзду в перший день він пішов добровольцем до військкомату. Володимир був старшим солдатом 109-го батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади,  учасником активних бойових дій спочатку в Київській, а потім Донецькій областях. Постійно перебуваючи на нульових позиціях Володимир в червні отримав поранення, був прооперований. Після короткої  реабілітації повернувся до своїх побратимів та продовжив захист Батьківщини на Бахмутському напрямку. Зі слів побратимів, Володею було врятоване не одне людське життя.

Це була людина-радість, великий життєлюб, оптиміст, жартівник. Його любові вистачало на всіх: найріднішу дружину, батьків, сестричку та всю родину – дорослих та малих.  Як згадує його похресник Максимко: «Любив подорожувати, мав відкрите серце до дітей та добре ставлення до тварин».

Він був справжнім патріотом, борцем за справедливість, сміливим воїном, вірним побратимом, люблячим чоловіком, вдячним сином та онуком, турботливим братом. Навіть там, будучим під постійними обстрілами, він телефонував до рідних за найменшої можливості, втішав їх та жартував. Твердо вірив у нашу перемогу. І ми віримо, бо Герої не вмирають.

Володимир героїчно загинув 5 листопада 2022 року на Донеччині, між Бахмутом та Соледаром, внаслідок мінометного обстрілу, виконуючи бойове завдання, захищаючи Батьківщину.

Його життя було як спалах, коротке, але надзвичайно яскраве, світле та гідне!