Молодший сержант Національної гвардії України, командир 3 відділення 1 стрілецького  взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону

Загинув 29 липня 2023 р в районі населеного пункту Шипилівка Луганської області

МРІЙНИК
Назавжди двадцятилітній юнак з очима кольору чистого весняного неба і такою ж чистою і просвітленою душею. Саме таким юним закарбується він у нашій пам’яті, нагадуючи, чиєю кров’ю та якою страшною ціною освячується воля України та наші життя. Кажуть, що у кожної епохи свої герої. Роман
став героєм нашого часу.

Уся його біографія об’єднає всього кілька рядків. Народився 29 січня 2003 року. У 2009 став першокласником Богородчанської ЗОШ №2. Навчався до 8 класу. Класний керівник, Оксана Василівна Дутчак, ділиться спогадами: «Світлий, щирий, добрий. Завжди ввічливий, готовий допомогти всім у будь-якій справі. Любив декламувати, брав участь в інсценізаціях». Продовжив навчання в Богородчанській ЗОШ №1 (бо в тому районі жив під опікою
тітки, та і дорога до церкви була значно коротшою, тому встигав ще до початку уроків бути на ранковій службі у храмі), здобув професію в Богородчанському професійному будівельному ліцеї. 
Випускник 2020 року. Ромчик (саме так зазвичай зверталися вчителі та однокласники до цього світлого хлопчика), зовсім не так давно учень, мужній юнак, військовослужбовець, відважний захисник України, молодший сержант Національної гвардії України, командир 3 відділення 1 стрілецького  взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону. 29 липня 2023 року героїчно загинув в районі населеного пункту Шипилівка Луганської області, захищаючиУкраїну від російської агресії. 

Наче просячи вибачення за передчасно забрану юність, після загибелі Ромчика потоком сліз лив дощ, посивіло з горя небо, розсічене блискавицею. Страшна звістка громом ударила над нашим містечком. Перехопило подих. Закінчилися усі слова. Біль заповнив серця вщент. Юний воїн крилатим Янголом злетів у небо.

Роман мріяв служити Богу, та Господь передчасно зустрів його і прийняв у Свої обійми… Ще будучи учнем, зрозумів своє покликання. Роман мріяв
сіяти Боже слово в душах людей, тому щиро долучався до усіх духовних заходів на парафії, прислуговував в УГКЦ св. Івана Богослова.
Отці церкви Івана Богослова– о. Іван Мачкодера та о. Михайло Момот направду відчували себе батьками для цього хлопчини, даючи поради,
скеровуючи та допомагаючи у мирському житті, а Роман щедро віддячував служінням, церковним співом, охоче був Святим Миколаєм для найменших.
Здається, що його голос і досі вчувається у храмі. В той час, коли мама виїхала з Богородчан, Роман отримав підтримку в сім’ї тітки та серед сестер монахинь.
Ще недавно юнак запитував у ФБ, хто пам’ятає його у мирному житті, без військової форми… Спогади поволі зітруться у пам’яті, та залишаться
світлини, короткі відео, якими наш захисник ділився з богородчанцями… 
Плани на майбутнє так і залишилися планами, мрії– мріями, а Ромчик навіки двадцятилітнім. 
У житті кожен робить вибір. Роман обрав найпочесніший– захист коханої, друзів, найрідніших, бо хто, як не він… Поспішав жити, кохати, мріяти… На
жаль, не судилося… Велика шана та безмежна вдячність тобі, наш юний Герою, за гордий дух та жертовну любов до України!