Гранатометник

Загинув у травні 2023р. поблизу міста Сєвєродонецька

АНГЕЛ
Посмішка, жарти, розуміння, співчуття, а найголовніше– справедливість.

Таким у пам’яті більшості людей залишився цей статечний, мужній чоловік. 
Дочка Володимира Марія зі щемом говорить: «Мій Ангел, моя опора і захист– мій батько. Саме він змусив мене вірити у себе, відстоювати себе та
чинити за велінням совісті. Він був справжнім у всьому, не боявся викликів долі, мав загострене почуття справедливості.

Мав багато планів на майбутнє. Брат у дитинстві називав його «недільним татом»– це був його день для нас, для родини. Ми ще спали,
тато чаклував на кухні, готував нам щось смачненьке, страви, які йому колись готувала бабуся. Ніколи не соромився того, що є вихідцем із села.
Тому і псевдо обрав собі «Бабець» від назви рідного села Бабче.

Народився в 1975 році у багатодітній сім’ї. Батьки вчили дітей бути чесними та гідними, ділитися всім та підтримувати одне одного. Тому
завжди у житті моральні принципи та цінності були на першому місці. 
Після закінчення Бабченської школи, навчався у Надвірнянському училищі і здобув фах столяра. Справді мав золоті руки. Не було такого,
щоб він не міг полагодити. Будував власний дім, у якому мріяв з дружиною у злагоді та любові дожити до старості. Був приватним підприємцем, займався пасажирськими перевезеннями. Жителі села Старі Богородчани називали його «Наш Володя», хоча і не був уродженцем їхнього села.
Його любили та поважали за його простоту, прямолінійність і щирість. 
Володимир був гранатометником у новоствореній бригаді. Попри величезну відстань, доля знову його звела з вихідцями з різних сіл Богородчанщини. Можна сказати, вони утворили в бригаді свій Богородчанський мікрорайон. І в такому новому дружному колі раділи кожному моменту, адже не знали, що буде завтра. 
Востаннє найрідніші спілкувалися з Володимиром 13 травня 2022 року. Як пізніше розказували побратими, в цей бій зголосилося йти четверо. Одним з перших був Володимир. Бій був нерівний, а точніше пекло. «Ми поклали їх багато, значно більше, ніж було нас, у рази», згадували побратими. Дружина відразу відчула щось непоправне. Стукала у всі двері, шукала номери телефонів людей, які могли хоча б щось знати та прояснити гнітючу невідомість. …А тоді принесли сповіщення про зникнення безвісті.

Довгих півтора року пошуків, сподівань та очікувань… Вдивлялися в обличчя полонених на всіх можливих пошукових ресурсах, з острахом розглядали тіла загиблих, які викладали на впізнання в соцмережах, зокрема, і на кацапських.
Але дива не сталося. Шостого вересня 2023 року зателефонували і сказали, що є збіг даних ДНК. 
Володимир загинуву травні поблизу міста Сєвєродонецька…

Донька Володимира розповідає: «Я досі не можу повірити і змиритися з втратою. Ми хоронили тата в закритому гробі. Ми його не бачили. Він живий, але, на жаль, тільки у наших снах. Війна веде на цвинтар, де хрести під прапорами. Обірвані життя, і все інше з часткою не… не долюбив, не благословив, не потанцював вальс з донечкою на випускному, не дочекався онуків. Люблю тебе, татусю! Я знаю, яким має бути справжній чоловік
відповідальним, надійним, веселим, романтичним, сильний духом. Цього навчив мене ти, був прикладом для мене і длябрата». 
Хай не згасає світло лампадок і не стихають молитви за душі Героїв та мирне майбутнє України. Воля здобувається кров’ю, а спогади пишу
сльозами, що застрягають у горлі і душать, бо серце розривається від безсилля і туги».
З високості небесного покрову нині Герой Володимир вимолює у Всевишнього мир для своїх осиротілих дочки і сина, коханої дружини,
батьків, всієї України.