Загинув 16 лютого 2024 року біля н.п.Синьківка Куп’янського району Харківської області

Народився Валерій Валерійович 13 травня 1986 року в селищі Богородчани, де провів своє дитинство. Часто приїжджав у рідне село до дідуся, де грався з однолітками. У перший клас 1 вересня 1992 р. пішов у Богородчанську ЗОШ І-ІІІ ст., де здобував початкову освіту. Згодом у 1996 р. купивши будинок у рідному селі, сім’я Плотенків переїхала  на постійне проживання у село Жураки.

Валерій був товариським, добрим, відповідальним.
Після закінчення Жураківської школи, не продовжував навчання. Пішов працювати, а згодом у 2005 р. одружився. Працював різноробочим. Призваний до лав ЗСУ 2022р, а 29.12.2022р прийняв присягу. Бойовий шлях Валерія Плотенка у визвольній російсько-українській війні почався 30 грудня 2022 року. Місяць проходив військове навчання у Словаччині. Коли він був на навчанні за кордоном, жодного разу не вийшов на зв’язок. Я думала, що збожеволію за цей час»,– ділиться болючими спогадами про сина мати Петрунелія Плотенко.

У червні 2023 року у боях з окупантами на Харківщині військовослужбовець отримав осколкове поранення лівої руки. Переніс кілька операцій. Після лікування та реабілітації через кілька місяців повернувся на фронт. Підлікувавшись, Валерій знову направився у зону бойових дій. Про війну Валерій розповідав мало. Не хотів зайвий раз тривожити рідних. Востаннє боєць був у рідному селі у вересні 2023 року. На початку зими вдруге був поранений. Осколок від ворожого снаряда прошив йому ліву ногу. Після цього  поранення його додому не відпустили. «Востаннє він подзвонив до матері 15 лютого о 15:40. Розмова тривала 28 секунд. Сказав, щопереїздять на інший напрямок і з ним кілька днів може не бути зв’язку. А вже 16 лютого його не стало.  Казав, що нога ще болить, тяжко пересуватись, особливо у амуніції…».
За час російсько-української війни жінка не одну безсонну ніч провела у молитвах. Адже з родини Плотенків троє чоловіків стали на захист України: старший брат Валерія Михайло Плотенко та племінник загиблого захисника– Олег Дидич. «Скільки мого здоров’я забрала ця війна. А тепер ще й життя сина…», пригортає до серця світлину Валерія пані Петруня.
Поліг Плотенко Валерій Валерійович 16 лютого 2024 року у бою з окупантами біля н.п.Синьківка Куп’янського району Харківської області,  під час виконання бойового  завдання. Воїнові було всього 37 років…
20 лютого Валерій Плотенко востаннє повернувся до рідного села на щиті Спочивай з миром під Господньою опікою, мужній український Воїне! Дякуємо і низько вклоняємось за подвиг в ім’я свободи.
Світла пам’ять та вічна шана Герою-земляку!