Кулеметник взводу вогневої підтримки 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади

Загинув 4 грудня 2022р. в районі населеного пункту Яковлівка Донецької області

РОМАНТИК
(Світлій пам’яті Олега Озара присвячується)
Юнак з надзвичайно благородним добрим серцем і світлою ліричною душею. Ніжна посмішка ховалася в кутиках губ… і було якось незвично побачити 
його у військовому однострої. А ще він писав вірші, навчився грати на гітарі…

Музикант самоучка, який став не гіршим за профі…
Залишив на пам’ять друзям та рідним декілька пісень під гітару. Був чуйним, добрим, чесним. Був… Тепер Олегу назавжди 26…

Олег Озар народився 20 лютого 1986 року в Богородчанах. Закінчив Богородчанський ліцей №2. Випускник 2013 року. Продовжив навчання в 
Богородчанському професійному будівельному ліцеї, де здобув фах газозварника. 
Юнак, на долю якого випало чимало життєвих перепетій. Старший брат для двох молодших сестричок. Учасник місцевого молодіжного хору ім.Григорія Хомишина.  Якось так небагато фактів назбирується в біографії людини, відлік життя якої спинився на 26… Не створив сім’ю… Не збудував дім… Не виростив сина… Ці «НЕ» вражають гіркотою і смутком…

У2016 році Олег був призваний на строкову службу в Збройні Сили України. У 2020 році пройшов військові навчання, а вже у перші дні  повномасштабної війни, 25 лютого, Олег з побратимами був на передових позиціях. Безстрашно, сміливо, самовіддано і жертовно боронив українську землю. Олег був бійцем-кулеметником взводу вогневої підтримки 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, під час артилерійського обстрілу героїчно
загинув 4 грудня в районі населеного пункту Яковлівка Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії. Загинув у велике християнське
свято Введення в Храм Пресвятої Діви Марії… Кажуть, що душі у такі особливі дні одразу потрапляють до Раю. І таки так, бо пекло їм довелося
побачити на землі. 
Життя не балувало, доля не шкодувала, небо не врятувало… З Олегом загинув увесь його світ. Олег був людиною зі щирою душею, добрим та
ніжним серцем. Друзі згадують його врівноваженість, спокій, чесність і надзвичайну людяність. Чи думав, що стане Героєм? Мабуть, ні. Його
героїзм проявлявся в щирій любові до свого краю та притаманній людяності.

Тетяна Кіф’як (Барабаш), колишня учениця школи (випуск 2016 року), близька товаришка Олега, не стримує сліз та емоцій, згадуючи про їхню дружбу та спільне захоплення піснею: «Олежку, ти був НАЙКРАЩИМ.. Про це не лише я можу сказати.. В тебе було багато друзів.. І всі тебе любили… Ти був чуйним, добрим, чесним…Пам’ятаю кожнюсіньку пісню, яку ми написали разом… ХТО МЕНІ ТЕПЕР БУДЕ ГРАТИ НА ГІТАРІ?????

Ще зовсім юним він захопивався музикою та писав пісні, які сам виконував під гітару. Саме в короткі миті затишшя від пострілів та вибухів народжувались його твори. Рядки, написані у такі моменти,– особливо відверті, патріотичні, щемливі та довговічні.

Напередодні загибелі, в кінці листопада 2022 року, Олег написав пісню і хотів, щоб її почули. Він мріяв, що коли настане мирне життя, випустить
власний альбом, але, на превеликий жаль, серце Олега Озара перестало битися.
Після загибелі Олега Тетяна Кіф’як в пам’ять про хорошого друга оприлюднила любительські записи пісень, які під гітару з окопів чи у хвилини затишшя від пострілів та вибухів співав Олег: від давніх повстанських– до сучасних англомовних. А ще– авторські: про війну, про бажання прокинутися зі сну вдома, про рідних, які чекають, про кохання, про боротьбу проти зла і ворога…

Він був воїном на землі, тепер став воїном Господнім… Небеса забирають найкращих.

Світлій пам’яті Олега Озара

Мій друже, з Богом спочивай!
Тепер за тебе буду лиш молитись…
Ти в пам‘яті назавжди – так і знай,
Хоч і з портрету будеш ти дивитись…
Хай Господь душеньку прийме,
Від вічних мук звільнить, візьме до себе…
Твоє життя було ще молоде,
Та ти віддав його за Україну…за нас, за мене…
Над гробом майорить жовто-блакитний стяг,
Літає жайвір десь високо в небі…
Ти житимеш в далеких тих світах,
Та пам‘ять вічно житиме про тебе!
Тетяна Кіф’як (Барабаш)

Доля таки немилосердно невблаганна… В останню путь Олега проводжали богородчанці, а там, у засвітах, його уже зустрічали мама з татом та бойові
побратими…