Головний сержант-командир міномета 1-го мінометного розрахунку 2-го мінометного взводу мінометної батареї військової частини А3892

Загинув в районі населеного пункту Підгайне Київської області 20.03.2022р.

В мальовничому селі Жураки одного прекрасного літнього дня 29 липня 1993 року в сім’ї Ярослава та Ольги Матлюків народився маленький чорнявий хлопчик, якого назвали Іваном. Старша сестричка Оксанка дуже чекала братика, раділа його появі, як і вся родина. Маленький Іванко ріс спокійним, слухняним, життєрадісним, із нестримною цікавістю та жагою пізнавав навколишній світ.

Свою шкільну дорогу Іван Матлюк розпочав у Жураківській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, коли у вересні 1999 року пішов до 1 класу. Хлопчина зростав вихованим та дисциплінованим учнем, фізично загартованим юнаком, успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та відпочинок з однолітками. Добрим, чесним і дружелюбним запам’ятали його вчителі та однокласники. Зі слів його наставників був вірним і щирим другом. 
Після закінчення Жураківської ЗОШ І- ІІ ступенів у 2009р. поїхав на Київщину. «У нас в Бородянці багато рідні з маминого боку. А бабуся тоді жила ще ближче до Немішаєво– в селі Волиця. У Качалах– дядько з тіткою були. У Білій Церкві та біля неї теж є рідня. Тому Ваня й поїхав на Київщину»,- розповідає Оксана Мельник, старша сестра Івана Матлюка.

Там Іван вступив до Немішаєвського агроколеджу, де отримав спеціальність механіка, мав диплом бакалавра. А ось, яку характеристику Івану Матлюку дав заступник директора з навчально-методичної роботи Немішаєвського агроколеджу НУБІП Ігор Сергійович Харьковський: 
«Пам’ятаю такого студента. Він навчався у коледжі в 2010-2013 роках на механічному факультеті. Спокійним таким був, врівноваженим, сумлінним до навчання та виконання доручень. І добряком. На таких людей завжди можна покладатися…».

«За фахом не працював, не знаю навіть чому,- згадує сестра Оксана. Брат був- неговірким, тому мало що розповідав про себе. Знаю тільки, що спочатку працював кочегаром у Бородянці , а пізніше на якомусь будівництві у селі Пищики під Білою Церквою». У вільний час займався єдиноборством, був активним учасником пластунської організації «Опришки».

У важливий і переломний момент історії рідної держави Іван не залишився осторонь. В 2014 році брав активну участь у Революції Гідності на Майдані у Києві. Мабуть, там у Івана й визріло рішення захищати Україну у військовій формі. Після Революції Гідності та Майдану у 2014 році Іван пішов добровольцем до лав Збройних сил України та проходив службу в зоні проведення антитерористичної операції. Перший контракт юнак підписав на три роки, потім продовжив ще на рік. Іван, перед тим, як піти ще раз на службу за контрактом в жовтні 2021 року, працював три місяці у Чехії.
Наступні 5 років життя Івана Матлюка у війську були відповідальними, активними, непередбачуваними та пізнавальними. Юнак завжди розвивався, удосконалював свої знання, навчався на курсах, відпрацьовував навички на полігонах. У цей період він познайомився з багатьма людьми, знайшов справжніх друзів, побратимів по службі та життю. Іван сам був справжнім другом, надійним,безвідмовним.

За особливу мужність і героїзм, проявлені під час виконання своїх службових обов’язків в зоні проведення операції Об’єднаних сил, зразкове виконання військового обов’язку щодо збереження життя і здоров’я військовослужбовців, вірність військовій присязі та високий професіоналізм командування неодноразово оголошувало йому подяку та нагороджувало грамотами. У вільний час любив складати вірші.

Події, які відбувалися в Україні з 24 лютого 2022 року, вразили всіх, а сім’ю Матлюків- особливо. Тривожний дзвінок від сина про повномаcштабне вторгнення на територію України ворогів та термінове переведення його військової бригади в зону бойових дій змінив життя назавжди.
У лютому 2022р. окупантам вдалося захопити певні території Житомирської, Запорізької, Київської, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Херсонської і Чернігівської областей. Та українці не мали наміру здаватися, ко-ритися ворогу і з перших днів сміливо стали на захист держави,  проявляючи ве-лику мужність та хоробрість. Одним із таких був наш Герой – Іван Матлюк.

Випробувань було багато. Війна набирала обертів. Протягом перших днів потрібно було всі дії виконувати дуже відповідально: пригадати військові навички, уміння, попіклуватися про родину. А далі- в бій….. І все закрутилось, завертілось. Така доля наших захисників на передовій– йти вперед зі  зброєю в руках, звільняти кожен клаптик рідної землі, ухилятися від пострілів та вибухів, підстраховувати побратимів, а в години тиші і відпочинку- заспокоювати рідних та близьких, переконувати їх, що все добре і всі обов’язково повернуться додому живими. З повідомлення командування 109-ї  ОГШБ «Старший солдат Матлюк Іван Ярославович, головний сержант– командир міномета 1-го мінометного розрахунку 2-го мінометного взводу  мінометної батареї військової частини А3892 29.07.1993- 20.03.2022 рр. 20.03.2022 р. під час бою забезпечував вогневу підтримку підрозділу в н.п.  Підгайне, допомагав корегувати вогонь по ворожій піхоті та техніці. Зустрівши ворожу ДРГ, першим відкрив вогонь на ураження, нанісши противнику двох втрат. Отримав кульове поранення, несумісне з життям.»

«Він загинув 20 березня, а 18-го я з ним ще говорила по телефону. Був настроєний оптимістично, казав, що рашисти не прорвуться до Києва: не сумнівався, що вони їх стримають. Де саме перебував у той час– не міг говорити. Та вже 23 березня батькам повідомили, що він героїчно поліг у бою в селі Підгайне Іванківської ОТГ Вишгородського району…»- згадує його старша сестричка Оксана. Материнське серце все відчувало. Воно тужило, воно стискалося від незрозумілого болю, воно не вірило у те, що сталося і що це назавжди. Матлюк Іван Ярославович героїчно загинув в районі  населеного пункту Підгайне Київської області 20.03.2022 року, захищаючи рідну Україну від російської агресії. Івану Ярославовичу було лише 29 років.
Указом Президента України №384/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності
України, вірність нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.