Старший сержант

Зник безвісті 15 лютого 2024 року

КАПУЩАК Ярослав Миколайович

Дата народження: 13 травня 1979 рік
Дата загибелі: зник безвісті 15 лютого 2024 року
Звання: старший сержант
Підрозділ: мотопіхотний батальйон 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс»

Ярослав Капущак народився 13 травня 1979 року в селі Грабовець у багатодітній родині. Ріс добрим, щирим, світлим і завжди усміхненим хлопчиком. У 6 років втратив маму. Виховання і навчання дітей лягло на плечі батька. Навчався в Горохолинській середній школі. Любив уроки фізики, німецької мови. Був спокійним, товариським, мав багато друзів, завжди уникав конфліктних ситуацій.

У 1999 р. був призваний на службу в армію, де прослужив 1,5 роки у ракетних військах навідником ракетних установок.
Після армії працював на різних роботах, а пізніше в м. Івано Франківську на підприємстві “ОлКомБуд”. Колеги знали його, як добросовісного , відповідального і чесного працівника, який із легкістю виконував будь- яку довірену йому справу.

У 2003 р. одружився, з дружиною Ольгою прожив у шлюбі 20 років. Народили та виховали дочку Сніжану. Приймав активну участь у художній самодіяльності села Грабовець.
Ярослав був відкритим до людей, вмів підтримати і завжди приходив кожному на допомогу.

У листопаді 2023 року Ярослав був мобілізований до ЗСУ. Був відповідальним, сміливим, рішучим воїном, який гідно і з честю захищав нашу Батьківщину. Та недовгим був військовий досвід старшого сержанта Ярослава Капущака. Перший вихід на позиції був з 26 січня по 10 лютого 2024року. 

14 лютого 2024р. Ярослав із побратимами знову вирушає на бойове завдання. А вже 15 лютого 2024 року , зник безвісти під час штурмових дій противника поблизу населеного пункту Берестове, Бахмутського району Донецької області. І тільки 26. 04. 2025року, за результатами ДНК-експертизи, відповідно до Порядку передачі та репатріації тіл вдалося повернути нашого Героя захисника додому.

Спогади ріднихта побратимів:
Ярослав жив, працював, радів кожному дню і дуже тішився своєю родиною. Всі так чекали на рідний голос у телефоні: « Я– є. Я- живий. Не переживайте. Прорвемся. Все буде добре. Все буде Україна!”. 
До останнього подиху залишився вірним військовій присязі та громадянському обов’язку.