Старший солдат-вогнеметник 1-го вогневого відділення взводу радіаційного,хімічного, біологічного захисту

7 січня 2024 року біля села Роботине

Народився 17 липня 1978 року у селі Старуня.
У1984 році пішов у перший клас місцевої школи. Був старанним учнем, активним учасником освітнього процесу закладу. 
У 1993 році закінчив 9 клас Старунської загальноосвітньої школи і здобув неповну середню освіту.
Вступив до Надвірнянського професійно-технічного училища, після закінчення якого здобув спеціальності столяра, будівельника, муляра.
У 1997 році одружився. Разом з дружиною Світланою виховали дочку, дали їй освіту, побудували хату. Був добрим чоловіком, турботливим батьком, дбайливим господарем, люблячим дідусем. Найбільшою радістю у родині стало народження онучки Насті. Понад усе Роман любив онуку і завж дичекав зустрічі з нею. 
12 років Роман Дмитрович пропрацював у відділенні Державної служби охорони при Богородчанському РВУМВС. Багато років працював на роботах за кордоном, щоб забезпечити сім’ю. 
Дбав про своїх і вмів це робити. Йшов першим, відпочивав останнім. Любив те, що робив, і надихав тих, які йшли за ним, не шукаючи галасливого визнання, а спокійно і впевнено виконуючи те, що потрібно було виконати. Людина– пригода, рух, енергія, відвага, воля, характер. Серце військового колективу. Великий життєлюб, вірний син свого народу.

Отримавши повістку, у січні 2023р без вагань та незважаючи на вмовляння рідних вступив до лав ЗСУ. За життя любив природу,зробив багато виробів з дерева,які тішать і одночасно навівають сум втрати для рідних.У людях старався бачити добро та світлість,навіть у тяжкі та темні часи війни,знаходив потрібні слова для рідних “хто як не я”. 
На підготовку та навчання до військової служби був призначений у 33-тю окрему механізовану бригаду А4447, що на Закарпатті. У квітні 2023р. Романа та побратимів переведено на Запоріжжя,щоб відстоювати та захищати кордони нашої Батьківщини.
Загинув старший солдат-вогнеметник 1-го вогневого відділення взводу радіаційного,хімічного,біологічного захисту 7 січня 2024 року біля села Роботине у складі евакуаційної групи, допомагаючи пораненим побратимам. У результаті мінометного обстрілу, від важких травм загинув сам. Роман був відданий своїм побратимам та рідній Україні до останнього подиху.
У нього залишилися дружина,дочка така любляча внучка Анастасійка,брат з сестрою, батьки, які до останнього чекали свого сина. Доля захисника– це доля багатьох молодих чоловіків, які загинули, захищаючи свою Вітчизну, всіх нас. Прості українські хлопці, які виросли в мирний час, були далекі від думок, що їм теж, як дідам і батькам, прийдеться брати в руки зброю…. Він тоді ще не знав, що його ім’я ввійде до сторінок історії сучасності як  захисника незалежності
України. Дружині завжди говорив: «Все буде добре, Світлано. Тільки довірся Богові».

Роману назавжди 45..