Богородчани мають свою давню міську історію та традиції.
Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року. В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача.
Жителі селища з давніх часів займалися ремеслом і рільництвом. Серед спеціальностей ремісників найпоширенішими були:кравецтво і ткацтво. Про це свідчать і назви вулиць, що збереглися до наших днів: Ткацька, Різнича.
В другій половині XV століття Богородчани стали володінням магнатів Потоцьких.
Найбільше міських поселень було в Галицькій землі Руського воєводства. Специфіка міст цієї землі полягала в тому, що багато з них мали чітко виражений оборонний характер. Адже саме Галицька земля найбільше потерпала від набігів кримсько-татарських орд, які (разом із пожежами та епідеміями) були найбільшим лихом для міст України тих часів. Серед міст, що виникли навколо побудованих задля оборони замків, можна назвати Скалат, Надвірну, Гримайлів, Богородчани, Струсів.
У 1631 році Богородчани отримали статус міста.
1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах було споруджено замок та Домініканський монастир, навколо якого оселилася група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі.
Одним з письмових джерел про замок є свідчення на суді опришка Василя Баюрака (страченого у Станіславі). Він розповів про напад сер¬пневої ночі 1744 р. загону Олекси Довбуша на Богородчанський замок каштеляна Подлянського, більше відомий тоді як «замок пані каштелянової». Дотепер збереглися назви Замчище та Міська гора.
За першим поділом Польщі Богородчани опинилися під владою австрійської монархії, містечко стало власністю австрійських баронів. Богородчани залишались у другій половині XVIII століття дрібним містечком: 1786 року тут було 314 будинків і 1 134 жителі.
Австрійські власті 1789 року відкрили німецьку школу, а 1770 року заснували народну школу.
В середині XIX століття у Богородчанах активізувалося суспільно-політичне життя. У червні 1848 року тут було створено Руську Раду, до складу якої увійшло 29 осіб.
Після реформи 1848 року в Богородчанах з’являються перші підприємства-до1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. На них в кінці XIX століття працювало понад 100 робітників.
У роки першої світової війни на цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі і його околицях лютувала епідемія тифу й холери.
3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.
На початку листопада в місті та колишньому Богородчанському повіті Королівства Галичини та Володимирії було встановлено владу Української держави — ЗУНР. Місто стало центром Богородчанського повіту ЗУНР.
У 1938 році в місті мешкало 1670 греко-католиків. Окрім того, у Богородчанах та присілку Скобичівка разом мешкало 795 римо-католиків та 1931 юдей.
Економіка селища є досить монофункціональна-жителі селища працюють на підприємствах ДП Укртрансгаз-Лінійне виробниче управління магістральних газопроводів, Богородчанське виробниче управління підземного зберігання газу,Тепличне господарство Агрогазу, однак підприємства через особливості виробницва та вимоги безпеки розташовані поза межами земель Богородчанської селищної ради.
В селищі проживає 7554 осіб, 2 школи, у яких навчається більше 1200 дітей, 4 дитячих садки,є музична школа, Богородчанський будівельний ліцей,4 церковні парафії, активно розвивається малий та середній бізнес, соціальна інфраструктура.У 2016 році минає 575 років від першої письмової згадки про Богородчани.