Війна продовжує перемелювати людські долі і поглинати життя. Залишаючи нам гірку пам’ять про Героїв… Ця пам’ять нетлінна і вічна, вона ніколи не згасне.
29 лютого на фасаді на фасаді Іваниківського ліцею відкрито та освячено пам’ятні дошки колишнім учням навчального закладу – загиблим Героям-воїнам нинішньої російсько-української війни Бабичу Тарасу та Лавруку Роману. На жаль, це не перші втрати освітнього закладу. Раніше були встановлені меморіальні дошки полеглим військовослужбовцям Юрію Григоріву, Василю Шаламаю, Михайлу Доцяку, Дмитру Гарасимовичу.
На урочистій церемонії були присутні голова громади Ростислав Заремба, секретар селищної ради Роман Мотуз, начальниця відділу освіти, молоді та спорту селищної ради Святослава Пташник, рідні загиблих, друзі, педагогічний колектив, колишні однокласники, односельчани, які молилися за упокій Героїв, вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання, поклали квіти та засвітили лампадки біля анотаційних дощок.
Життя Тараса і Романа було коротке, як спалах зірки, вони не долюбили, не домріяли, не докохали цей білий світ… Але стали прикладом гідності, честі, відданості. На прикладі їхніх героїзму, патріотизму, любові до України буде виховуватись молоде покоління вільних українців…
«Ми усі в боргу перед загиблими Героями, і встановлення меморіальних дощок – данина пам’яті тим, кого вже не повернути, – зазначив селищний голова Ростислав Заремба. – Вони мріяли бачити сильну, вільну Україну, щасливою свою родину. Тому наш обов’язок – зробити все залежне від нас, аби зберегти Україну. Нехай ця меморіальна дошка завжди нагадує нам про ціну свободи та відданість тим, хто служить нашій країні».
Чин освячення довершили місцеві священники. До глибини душі доторкнулись слова ведучих, сумні та скорботні слова пісень місцевих виконавців та шкільної молоді…
“Вони понесли на Божу дорогу свої скарби: любляче серце, простоту, людяність, скромність… Вони виконали свій громадянський обов’язок – захищаючи кожного з нас, рідний край, свою Батьківщину від російських окупантів, виконаймо і ми – вшануймо пам’ять Герїов – це наш святий обов’язок!” – говорила директор навчального закладу Марії Вівчарик.
Старший лейтенант Тарас Бабич проживав у селі Іваниківка. Служив начальником служби забезпечення та експлуатації військової техніки.
Захищав Вітчизну з першого дня агресії. Вісім з половиною років він знаходився у лавах ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення, захищав Україну у багатьох гарячих і тяжких точках фронту. Тарасу назавжди буде 33. Сиротами залишилися двоє дітей.
Лаврук Роман – воїн 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону, захищав Україну на Бахмутському напрямку. До великої війни був меблевиком, майстром з розкрою деревно-стружкової плити. Про нього говорили як про доброго і працьовитого чоловіка, товариського, щирого. Таким він залишився у пам’яті вчителів, рідних, земляків.
